Шкільник

В громадській канцелярії купа неспокійних, крикливих жінок. Спокійно лишень сидить коло стола жандарм із карабіном і війт. На долівці за війтом у кутичку сидить дуже обдертий хлопчина й оглядає чорненькими очима публіку. - І чого ви, жінки, хочете від цего бахура? - Ми хочемо, аби ви єго приперли, бо через него ані нам, ані дітей нашим нема в цім селі життя... Закричали, заломили руки. - Та кажіть, Тофанко, таже ви бігали до шандара... - А вам ще богато вповідати треба за цего байстрюка? Він збирає малі хлопці по лугах та годує їх мухами та черваками. Писки їм напухають, спати через ті плачі не можна. Діти єму виносять, що де в хаті подиблють. Він їсть із циганами здохле мнєсо. Такого ще світ не видів. Відколи його мама вмерла, то він здичів, ніхто його не годує, ніхто не обначовує, ніхто не обпирає...