"Caprice" Шуберта

Довелось мені якось бути на музичному soiree у одного видатного місцевого діяча. Народу було багато. І всякого. Бородатого, вусатого, патлатого, лисого. Але не дивлячись на деякі відміни, весь той люд мав щось спільне – це вираз ситості й якогось масного задоволення. Білі пікейні й чорні оксамитові жилети солідно колихалися від мірного реготу; вина й усякого їжва було подостатком. Ба! – навіть про пищу духовну подбав господар, бо на вечір був закликаний відомий віолончеліст N. Я вперше бачив його отак, зблизька. То все доводилося дивитись на нього "з публіки", при скриках захоплення студентства і скромно-жадібних поглядах жіноцтва та дівоцтва. І мушу признатися, я з певного роду зацікавленням придивлявся до цієї, все ж як не як трохи вище поставленої людини. А коли все признаватися, то ще раз мушу признатися, що чим більше придивлявся, тим більше… розчаровувався.