Вишневий цвіт

Я мріяла тихо про казку чудову, Я ждала, що сонце мені засія. Даремно! Не сонце заблисло, а сльози, Укрилася хмарами юність моя... О цвіте мій білий, що смутку діждався, О милий спокою надій молодих! Лютуючи, вихор з тебе насміявся, Погрався тобою, пронісся й затих... Коли б же без цвіту й життя вже зів'яло, Коли б не тяглось воно далі, смутне... Чи знов спалахнуло, весь край осіяло І, вмить спалахнувши, спалило мене!..