Нова рябина

Поїзд ішов на Кириківку о 2-ій годині ночі. Та на Кириківці пересадка. Себто, поїзд піде далі на Харків, а комусь пішки на Рябину. Не охота самому. Щоб заздалегідь зарадити цьому, треба ходити по вагонах і вишукувати попутчика. Ну, а як у вагонах повнісінько людей, і всі вони хропли, то розшуки й кінчилися нічим. Транспорт сонних. Тоді поклав заснути і я, раз таке діло. Ну, о такій порі та після робочого дня сон, як рябець: чок! І поніс. І поніс… І снилося мені, як я в цю рябину та вже раз мандрував, і було це минулої зими лютої ще й у місяці лютому. (А що я до неї таки їздив-ходив, - то це було справді - районової газети співробітником бувши). І снилося мені, як ішли ми заметами втрьох крізь метелицю опівночі глупої, я, комсомолець-учитель і комсомолець просто. Темрява. Вітер струже. Світу білого не видно. Ми, звичайно, у відповідному для цього одязі. Так що якби нам не по 20-23 роки, то ми до тої Рябини навряд чи й дійшли б.