Господарі охотських гір

Праворуч, за, пологим берегом бухти, високі скелі підходили до моря. Колись вони могутнім клином врізалися в саме море, але тисячолітня робота хвиль розбила виступ на окремі шматки. Тепер біля стрімкого, як стіна, обриву утворилися два скелясті острівки, що тільки під час відпливу сполучалися з берегом. Між скелями і острівками в безладді лежало громаддя сірих камінних брил, ніби Накиданих тут якоюсь велетенською рукою. Ішов приплив, хвилі все ближче і ближче підходили до гір, розбивалися об каміння, розсипаючись білими бризками, і "потім з тихим шелестінням відкочувалися назад, залишаючи воду в ямках і морські водорості на нерівностях грунту.