Не посватались

Не бракувало нашій країні рятівників ніколи. З найдавніших часів. На початку минулого віку спалахнув, як бенгальський вогонь, Василь Назарович Каразін 1; через сто років чарував суспільство cвоїми вусами батько артільний Левитський2 - творці утопій про можливість існування поруч з процвітаючим паном процвітаючого мужика. Григорович Матісон теж мав мрію ущасливити людність, тільки не через громаду, як те хотіли Каразін і Левіитський, а, відповідно до вимог часу,- по-модерному: добре було б вирізати клинець землі, посадить на нього тямущого дядька, налагодити його господарство за приписами найсучаснішої науки, щоб став він за яскравий приклад для отієї злиденної шахівської злидоти. Взірець для ініціативних індивідуальностей!