Любов Андріївна

Зима для хлопця шести років скучне діло: холодно, мерзнуть ноги, руки, вуха. Правда, батько, щоб усунути цю біду, постійно навчав мене, що треба бути моторним, спритним, що треба досягти такого стану, коли "руки були б як на пружинах"! У мене з цими пружинами щось не ладилося, ще й з носом біда: теж не витримує морозу - або мерзне, або плаче. І взагалі погано. А тут ще хлопці навчили приторкнутися язиком до клямки. Язик примерз, і як же боліло, як я його відривав! Але і в хаті теж діла невеселі: теж холодно. Якісь мудрагелі так спорудили піч і грубу, що скільки не топи - у хаті хоч собак ганяй. Отож і виходило, що єдиною точкою, де можна було зігріти тіло й душу, була наша піч, агрегат, що служив одразу кільком богам. Тут кублилися вдень і спали вночі діти, тут сушили просо, ячмінь, жито, тут відбувались баталії між меншими дітьми, тут ховалися, коли всемогутній материн віник поривався дорватися до вашої спини чи чого там...