Це спроба презентувати драматургічний доробок одного з найвидатніших і найбільш перекладених у світі польських письменників, об'єднати під однією обкладинкою усе найвартісніше, створене Тадеушем Ружевичем між його дебютною, канонічною для світового театру "Картотекою" кінця 50-х рр. минулого століття, та її переконструйованою, переосмисленою "розсипаною" версією 90-х. Жодна з п'яти п'єс і нині не втратила актуальності - кожна й надалі розсипає перед читачем і глядачем калейдоскопічні візерунки образів і сенсів. Канонічна "Картотека" ― це блукання снами чи підсвідомістю людини, травмованої війною. "Герой" лежить у ліжку, навколо якого розгортається історія ― водночас камерна і глобальна… "Свідки, Або наша маленька стабілізація" ― "драма конформізму", історії про людей, які воліють бути свідками життя, ставлячи над усе свою крихку стабільність, не визираючи з вікон, не обертаючись, навіть коли поряд конає поранена людина… "Стара жінка висиджує" ― "драма ентропії", яка коливається між фарсом і античною трагедією. Дію акцентовано на найпохмуріших метафорах цивілізації: тотальній війні, сміттярці й поліційному кордоні. Навдивовижу стабільний світ відходів людської життєдіяльності й старих богинь, яким уже ніхто не хоче поклонятися… "Непорочний шлюб" ― "драма тіла", найчастіше інсценізована й водночас найменш прочитана п'єса, за яку Ружевича звинувачували в сексуальній розгнузданості. Доба сецесії, що її французи називали прекрасною. Калейдоскоп перверзій: Бик-Батько, Дідусь-фетишист, фригідна Мати, непорочний Беньямін ― й на цьому тлі бунт двох дівчаток-підлітків. Або й ширше ― за висловом критикині Марти Півінської, "…бунт дітей, жінок і митців на тлі оскотинювання"… Й, урешті, "Розсипана картотека" переконструйована майже через сорок версія першої "Картотеки": реалії 90-х, панки й скіни, секс-послуги, торгівля наркотиками й людськими органами ― у супроводі базарного гамору й безглуздих парламентських дебатів. Усе начебто змінилося ― й нічого не змінилося. Ніхто нікого не чує, ніхто ні з ким не в змозі порозумітись, усе більше белькотливих реплік і дедалі більше мовчання… Абсурд Ружевича породжений безглуздям повсякденності, тому його тексти лише нарощують з часом об'єм сенсів. Театр Ружевича ― це "відкрита драма", своєрідна партитура для нескінченного імпровізування. Його п'єси не менш цікаві у прочитанні, ніж у сценічний інтерпретації.