Час жити і час помирати. Люби ближнього твого

1944-й. Війна добігає кінця. Рядовий Ернст Гребер повертається зі Східного фронту додому у відпустку. Але рідне місто зруйноване бомбардуванням. Розшукуючи батьків, Ернст зустрічає Елізабет… У них обмаль часу. Але ці кілька днів, що вони провели разом, здатні вмістити в себе все життя. Все їхнє коротке життя і велике кохання, у якого немає майбутнього… Коли весь світ руйнується, коли хтось за тебе вирішує, що тепер - час помирати, так хочеться жити... ("Час жити і час помирати") Важкий подих війни змушує їх тікати з нацистської Німеччини. Вони більше не мають ні батьківщини, ні минулого, ні майбутнього. Є тільки "тут" і "зараз". Але, блукаючи передвоєнною Європою, попри острах, голод, злидні вони все ж знаходять у собі сили залишатися людьми та не боятися кохати… Люби ближнього твого - сказав Христос. Люби ближнього - повторив Ремарк. Навіть коли навколо суцільна темрява. Особливо тоді. ("Люби ближнього твого").