Штетли Галичини

Книжка Тараса Возняка - своєрідний путівник по галицьких містечках, у яких більшість мешканців колись складали євреї і завдяки яким саме слово «штетл» («місто» мовою їдиш) стало метафорою традиційного способу життя східноевропейських євреїв. В XI столітті, втікаючи від релігійних цькувань, євреї мігрували із Західної Европи до Центральної. В Галичину єврейський люд почав масово прибувати щонайраніше у XIV столітті. Річ Посполита приймала до себе переселенців із Німеччини, Австрії та Богемії. Галицькі князі задля розбудови новостворених містечок запрошували євреїв та вірмен, бо ті мали славу добрих торговців та ремісників.

Християни прагнули відмежувати від себе юдеїв, втім, євреї й самі не хотіли асимілюватися. Вони творили замкнуті спільноти, оселяючися в окремих кварталах навколо синагог, що їх не можна було будувати пишнішими або вищими за місцеві церкви чи костели. Так іще від Середніх віків виникали ґета.