Живцем поховані

В історії української реалістичної літератури творчість Івана Нечуя-Левицького займає визначне місце. Відомо, що розвиток художньої прози і, зокрема, великих епічних жанрів — повісті й роману — є важливим етапом формування національного мистецтва слова. Вийшовши на українську літературну ниву, Нечуй-Левицький блискуче розвинув зміст і форму невеличкого оповідання і дав перші зразки реалістичного романного жанру з сучасного життя.

Оповідання «Живцем поховані» присвячене темі повернення додому. Головний герой після тривалої розлуки та служби в місті повертається додому в рідне село. Що на нього чекає — спогади чи, може, живцем поховані сподівання?