Лови

Молоді не чули того гомону та й не дослухалися: вони були такі щасливі обоє! Йому двадцять сім літ, а їй всього сімнадцятий пішов. Другий місяць пішов, як він овдовів, не нажившись, а намучившись за першою жінкою, слухаючи її щоденні бухи та дивлячись на її страждання. Як йому тепер не задивитися на пишну вроду, що, наче квіточка рожева на зорі, розпускалася? Намучене серце шукало другого, де б відігрітися, натруджена душа бажала тихого щастя та затишного спочинку. Не дивно, що вона зразу запала йому в око, коли він її углядів. А їй всього другий місяць минав, як з інституту, де в глухих німих стінах самотня думка малювала їй срібні брязкучі шпори. До того в його й брови чорні, й вусики невеличкі, й личко молоде та веселе, усмішка не спливає з його червоних уст, жарти так і сиплються з рота, і танцюристий - не взяв його кат! чи й заспіває, все то веселі та жартовливі пісні!