Крокви над табором. Оповідання. Есеї

Іван Багряний (1906-1963; справжнє прізвище - Лозов'ягін) - український письменник, який зазнав жорстокості сталінських репресій. Митця було ув'язнено, заслано до Далекого Сходу, потім була еміграція. Лише після своєї смерті він був реабілітований, став лауреатом Шевченківської премії 1992 року, і його книги почали перевидавати в Україні. До збірки "Крокви над табором" увійшли короткі прозові твори: оповідання, новели, статті та інші. Від оповідань "Крокви над табором", "Нова Рябина" (1931) про успіхи колективізації українського села до листа-памфлета  "Чому я не хочу вертатись до СРСР?" (1946) з критикою більшовицької влади відбулася різка метаморфоза світогляду письменника, і саме за це радянська влада забороняла його твори.