Де закінчується морок (Вічність #2)

***

У яскравому промінні вересневого сонця Хелен не вдається розігнати тіні. Вони вриваються в її сни, залишають криваві рани - не тільки на шкірі, але й глибоко в серці.

Стражданням та мороку, які змикаються навколо неї, немов стіни клітки, Хелен бачить єдине пояснення. Як і оксамитове “Моя…” в пекельних кошмарах, густий чорний холод у реальному світі - відчайдушний клич того, котрого вона полишила в минулому.

Нові ніжні почуття кваплять Хелен розірвати зв'язок з проклятою душею Метта. Душею чоловіка, для якого її створили олімпійські боги. Чи можливо це? Чи можна бунтувати проти самої Долі? Або ж на Хелен чекає та сама дорога - прямісінько в пекло? Пута на серці та спопеляючий вогонь всередині змушують її схилитися до останнього. 

***

Десь в іншому світі Метт не припиняє боротися - за свободу, за Хелен, за хитрощами відібрану в нього душу. Всупереч переконанням всемогутнього Деймона, він упевнений - перемога можлива.

Метт вірить, усе, що було між ним та Хелен, - вічне. Ні час, ні обставини, ні пролита кров не завадять йому знову пригорнути ту, що повернула в життя світло.

***

Чи вартують подібні бажання чогось? Коли надії та почуття сплетені з похмурими таємницями, непростими питаннями та відповідями, які змінять життя, чи мають вони вагу? Або ж коли над усім панують надприродні сили, які створили цю історію, сенсу боротися немає? Адже всім відомо, такі сили не відступають просто. Вони не відступають без жертв.

“Люди бояться мороку, бо думають, що він - це кінець. Що раз продовження не видно, то його й немає. Але морок - це тільки початок”.