Таємниця "літературного злочину", за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох. Офіційне пояснення – "терористи" - від самого початку сприймалося, як крик злодія: "Ловіть злодія!".

Реабілітація 50-х років і видання їхніх "вибраних творів" не пояснювали нічого, а ще більше вуалювали таємницю. Аж ось у Парижі 1959 року виходить антологія творів і розстріляних, і "перевихованих", і пропалих безвісти. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність.

Тут зібрано справді найкращі твори.