Там, де сходить сонце

Є у світі одна мальовнича місцина на дні гірської чаші захищеного туманами й глибинами протоки Дністер острова, де разом із буденними речами діються цілком фантастичні. От, скажімо, на прищепленій до папіровки дубовій гілці виросло жолудяблуко. Тисяча й один смерч, то Ви ще не чули про цей екзотичний фрукт? Та це ж міць і майбутнє Острова-на-Дністрі. То квінтесенція неабиякої краси та неземної сили, любові сплетених гілками яблуні й дуба, що росли в розлогому садку дідуся Любомира. Чому росли? Бо лиховісний смерч зі Сходу забрав у них життя й замахнувся на душі острів'ян – став постійною загрозою всьому живому.

Вихор чинив нищівні набіги на прекрасну долину, доки не тільки Вернидубові, а й самій планеті не урвався терпець. З'ївши жолудяблуко, хлоп'я увібрало всю мудрість і силу предків рідної землі. Наче гілля й коріння зацного дерева, щосекунди в нього дужчали м'язи та міцнішав розум.