"Бути чи не бути, чи, можливо, таки бути?" - це риторичне запитання про майбутнє Сингапуру. Чи виживе місто-держава, за площею менша від Києва? Чи вдасться сингапурцям зберегти те, що вони збудували за пів століття незалежності? Чи зможуть вони й далі розвивати освіту та утримувати при владі інтелектуальну еліту? Про це розмірковує дипломат із 33-річним досвідом Кішор Махбубані.

Для кого книжка "Чи виживе Сингапур?"

Для широкого кола читачів, всіх, хто цікавиться особистістю Лі Куан Ю та тим, як Сингапур досяг процвітання та бореться із вразливостями.

Чому варто купити цю книгу?

Кішор Махбубані описує три варіанти, якими може рухатися історія, щиро вболіває за власну державу й закликає сингапурців до роздумів і самоаналізу. Це, на думку автора, допоможе підготуватися до майбутнього й зробити його оптимістичним.

Про автора

Кішор Махбубані - дсингапурець з індійським корінням, дипломат і науковець. У 1971–2004 роках працював у Міністерстві закордонних справ і був постійним представником Сингапуру в ООН. Викладав у Сингапурському національному університеті й Гарварді. Увійшов до 100 провідних світових мислителів за версією Foreign Policy (2010, 2011). Автор восьми книжок, серед яких "Чи можуть азіати думати?" і "Китай переміг?"

Книжки на схожу тематику

"Чому нації занепадають. Походження влади, багатства і бідності" Дарон Аджемоґлу, Джеймс Робінсон, "Наш формат", 2016 рік;
"Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості" Френсіс Фукуяма, "Наш формат", 2020 рік.

Відгук про книгу "Чи виживе Сингапур?"

На перший погляд ця книжка песимістична, та насправді думки автора значно оптимістичніші. За його питаннями криється віра в простих сингапурців поза політикою.

Джордж Йо, голова Kerry Logistics і ексміністр закордонних справ Сингапуру

Кішор Махбубані - один з найоригінальніших мислителів Сингапуру. Він любить країну, і його роздуми про майбутнє заслуговують на уважний розгляд.

Томмі Кох, посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ Сингапуру

Відомі цитати з книги

Про меритократію в Сингапурі

Меритократія - це відбір найсвітліших голів для виконання життєво важливої роботи в будь-якій організації чи державі. Очевидно, що у цій царині Сингапур домігся успіху. Унаслідок безжального меритократичного відбору в ключових інститутах Сингапуру - зокрема на державній службі та в судовій владі - працюють направду талановиті люди. Починаючи від здобуття незалежності 1965 року, уряд мудро заохочує обдарованих юних сингапурців до участі в стипендіальних програмах із надзвичайно строгим відбором на зразок Президентської програми, програми Збройних сил Сингапуру та інших стипендіальних програмах, що присуджуються за високі академічні показники. А отже, команда талановитих сингапурців, які обіймають ключові посади в численних установах, буде однією з найкращих у світі.

Про надмірне сподівання на владу у вирішенні проблем

Кожне суспільство у світі має досвід неналежного державного управління. Колись такий досвід неминуче отримає й Сингапур. Найкращий спосіб підготовки до неналежного управління такий: населення має менше розраховувати на рішення, які пропонує уряд, і більше - на пошук рішень окремими громадянами. Однак належне управління тягне за собою прикрий наслідок: сингапурці розраховують на те, що їхні проблеми розв' язуватиме уряд. Наведу один маленький, але промовистий приклад: Сингапур - одне з найчистіших міст світу. Але цим потрібно завдячувати тому, що на нас працює армія прибиральників. Мало сингапурців бере на себе відповідальність за прибирання сміття. Це особливо впадає в око під час пробіжки парком Іст-Кост після вихідних. Якщо ми не вміємо навіть сміття після себе прибрати, чи зможемо ми підготуватися до того дня, коли потреба в особистій відповідальності зросте?