Насильство і суспільні порядки

Чому лише 25 країн світу побудували стабільні суспільства відкритого доступу, а решта досі живе в циклі бідності та насильства? Нобелівський лауреат Дуглас Норт і його співавтори пропонують відповідь, що руйнує звичні уявлення про розвиток держав. Аналізуючи десять тисяч років історії, вони виявили закономірність. Успіх нації визначається не ресурсами, а здатністю створювати безособові інститути, що обмежують насильство і не дозволяють владі концентруватися в руках еліт. 

Ця праця - фундамент сучасної політичної економії й концептуальна схема, без якої аналіз реформ чи корупції залишатиметься поверховим. Must-read для державних діячів, економістів, істориків, політологів і всіх, хто прагне зрозуміти логіку соціальних змін.

ПРО АВТОРІВ:

Дуґлас Норт - видатний американський економіст та історик, соціальний філософ, лауреат Нобелівської премії з економіки 1993 року. Відомий як один із засновників нової інституційної економіки.

Джон Волліс - американський економіст та історик, професор економіки Мерілендського університету, науковий співробітник Національного бюро економічних досліджень. 

Баррі Вайнґест - американський політолог та економіст, старший науковий співробітник Інституту Гувера, професор політичних наук Стенфордського університету. Член Національної академії наук та Американської академії мистецтв і наук.

ВІДГУКИ ПРО КНИЖКУ

Є простий рецепт демократії та процвітання: скопіювати інституції успішних країн. Але чомусь це ніколи не спрацьовує. Держава й суспільство мають пройти тривалий шлях дорослішання, але остаточний перехід до нової якості відбувається як стрибок. Детальний розгляд трьох країн, які першими пройшли цей шлях, допомагає усвідомити, де Україна на цій шкалі, як на диво мало залишилося нам зробити для успіху і чому так надзвичайно важко це зробити. 
Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи та бізнес-школи Українського католицького університету

ЦИТАТИ 

Динаміка соціального порядку - це динаміка зміни, а не динаміка прогресу. Більшість суспільств рухаються як уперед, так і назад у своєму політичному та економічному розвитку. Наша система понять не передбачає телеології, проте вона пояснює, чому суспільства відкритого доступу краще дають раду змінам, ніж природні держави.

Жодне суспільство ще не розв'язало проблему насильства шляхом його повної ліквідації; у кращому разі його вдавалося стримувати й підпорядковувати. Насильство має багато різних вимірів. Воно може проявлятися у фізичних діях або в погрозах фізичної розправи. І насильницькі дії, і примус за допомогою погроз - усе це прояви насильства.

Протягом усієї історії людства існувало лише три суспільні порядки. Перший - збиральницький, притаманний невеликим соціальним групам мисливсько-збиральницьких суспільств. Однак нас більше цікавитимуть два суспільні порядки, які постали протягом останніх десяти тисячоліть. Перший із них - порядок обмеженого доступу, або природна держава. Основу соціальної організації в ньому становили особисті стосунки, тобто ким індивід є і кого він знає. Натомість у порядку відкритого доступу особисті стосунки хоч і зберігають значення, але в багатьох царинах соціальної поведінки застосовуються безособові категорії індивідів, уже іменованих громадянами, що усуває потребу особисто знати своїх партнерів.

Більшість великих суспільств писемної історії були природними державами, у яких коаліції могутніх організацій надавали взаємну підтримку у створенні та розподілі рент і які занепадали, якщо вибухало насильство. Така форма організації ніколи не досягає досконалості, тому насильство характерне для всіх природних держав.