Розарій

Поезія Анни Малігон - це завжди трохи інтим. Така тональність зумовлена, мабуть, внутрішньою потребою авторки зберегти тривку фактуру найголовнішого попри все - війну, зневіру, сплюндрований час. Поетка пише однаково проникливо і про профанне, і про сакральне. Для неї, здається, немає різниці - горобина в інеї, смарагдова пір'їна чи ціле людське життя. Градус довірливості й теплоти завжди надвисокий - аж до шепоту, аж до обіймів, аж до сповідальної сльози. Тому не дивуйтеся під час читання ілюзії тонкої руки на вашому плечі.