Тату, я тебе люблю. Пережите

Любов'ю, гордістю і болем проймається серце поетеси при спогаді про батька, лицаря України Андрія Малишка, саме ім'я якого є одним з її синонімів.

Андрій Самійлович Малишко у спогадах дочки постає живою, з плоті і крові людиною. Температура полеміки авторки з деякими горе-мемуаристами викликана бажанням очистити портрет видатного українського поета від фальшивих барв.

Вірші Валентини Малишко органічно доповнюють корпус цієї непересічної книги, звучать як спокута, спомин і сповідь.