Злітає пил зі сторінок, що зберігали століттями тишу. Слова оживають - зливаються в ріку оповіді, що переносить крізь час. Перед очима знову постає прадавня легенда, все оживає ніби це було вчора: про могутнього володаря - його великі перемоги й не менш велику поразку. Про Владу, про Довіру ...і про Зраду.
Далеко в мріях своїх возносився київський князь Тур, волостель землі Полянської. І боявся своїх мрій, бо розковували вони його зухвалість, а самого тягли за межі усталеного, узвичаєного буття, де ламались старі звичаї і покони землі слов'янської. Зважував, як сусідні великі державці стали сильними. Збагнув: через самовладдя міцними стали. Коли наступили на горло меншим, лукавішим волостелям, що своє честолюбство ставили поряд із державним. І він, князь Тур, із дому славетних Києвичів, також міцно нині во-схопив у свій кулак кормило своєї землі. Тому й вивищився над іншими, підкорив їх своїй владі і своїй волі й силі. Тепер вони гнуть хребти під його важким мечем.
Коментарі
Немає коментарів. Будьте першим, хто залишить коментар!