Книга являє собою спробу нового жанру – жанру філософії історії за аналогією з тим, як пишеться філософія науки чи філософія мистецтва. Матеріалом, на якому писалась книга, є історія європейської цивілізації ХХ століття, насамперед того регіону цивілізації, який був охоплений комуністичним тоталітаризмом. Філософія історії має справу не з подіями самими по собі у їх часовій послідовності, а з історичним смислом подій. Проблеми історичного смислу безпосередньо пов'язані з оцінкою добра і зла в людському чині. Найбільші таємниці минулого століття не стільки у важливих подіях, історичній інтризі та прихованих стратегіях боротьбі могутніх політичних сил, скільки у правильному розумінні й тлумаченні сенсу історичних явищ.

Саме навколо оцінки історії розгортаються гострі суперечки, зокрема в української історії – навколо оцінки Центральної Ради, гетьманату, Директорії, націонал-демократії та соціал-демократії, «розстріляного Відродження», голодомору і Великого терору, Вітчизняної війни та боротьби УПА, долі української культури в УРСР та в діаспорі, «перебудови» та наслідків її провалу (чи перемоги, важко сказати). Всі ці проблеми смислу національної історії розглядаються у книзі на широкому тлі.

На ХІІІ Форумі у Львові книга була визнана одним з найкращих видань 2006 року.