Людина без шкіри

Людина без шкіри Двадцять днів, проведених разом із Василем Стусом 1972 року в камері київського КДБ, дали можливість фаховому лікарю-психіатру Семену Глузману поставити йому незалежний "діагноз": Василь Стус - це людина без шкіри, яка гостро відчувала фальш, брехню і чужий біль. Такою, настільки промовистою і влучною, метафорою Семен Глузман фіксує одну з ключових відносних констант Стусової індивідуальної своєрідності: йдеться про вразливість людини, яка гостро відчуває. Цей нарис - намагання збагнути спектр душевного життя експансивної постаті Василя Стуса, її стабільної внутрішньої конституції зі схильностями, потенціалами і самовираженням, а отже, відчитати форми взаємин письменника зі світом.