Ненажера

Він був чоловіком, чудовиськом, наляканий хлопчаком і живою легендою.

Голод - це повітря, яким дихає Таррар. Це еспадрильї на його ногах, волосся на руках. Часом йому видається, що голод - це і є він сам. Він вважав, що це мине. Що з часом зменшиться. Та цього не сталося. Таррар збагнув: він зіткнувся з існуванням безмежної потреби, яку неможливо покрити. Він зрозумів вічні страждання, які на нього чекають, і що порожнеча розверзлася під ним, коли розверзлася всередині нього. І що далі?

Франція, 1798 рік. Сестрі Перпетуї доручено сидіти з надзвичайним пацієнтом, який потребує цілодобового нагляду. Цього чоловіка повільно вбиває ізсередини золота виделка, яку він сам і з'їв. Але це ще не все - подейкують, що він робив жахливі речі, намагаючись вгамувати власну ненажерливість... яка, як кажуть, мучить його й досі.

Колись Таррар жив у сповненому любов'ю світі серед бідних, але мальовничих краєвидів сільської Франції.