Сонце сходить. Вибрані твори

Повітовий учительський з'їзд кінчався. В останній промові голова з'їзду казав про матеріальну скруту, боротьбу й революційний запал. В залі було душно й накурено. Обличчя огорнув сизий димок, у відчинені вікна дихало сонце й торохкотіли повозки. Володимир Петрович сидів скраю біля стінки, поклавши руки на коліна. Він був неуважний, часом заплющував очі, і йому здавалось тоді, що він їде на тих повозках, що торохкотять на вулиці. Коли голова почав про революційний запал, Володимир Петрович мимоволі прислухався й посміхнувся - таке далеке було те слово: запал. Він хотів уявити це слово - яке воно є? - і самому було чудно з своєї праці. Потім устали всі й проспівали "Інтернаціонал" з "Заповітом". Володимир Петрович почекав, поки вийшли передні, та й собі вийшов із Будинку наросвіти. Дружина Володимира Петровича повернулася сьогодні вранці з спекуляції, привезла борошна й сала. Він натягнув картуза й пішов додому, але коло ганку його взяв під руку вчитель, Павлусь,- так його звали за молоді літа.