Це перше в українському мовознавстві дослідження, що цілісно розкриває еволюцію статусу староукраїнської (руської) мови та мовної і мовно-етнічної (національної) свідомости впродовж ХIV–ХVII ст. у двох провідних елітарних середовищах: урядово-шляхетських та духовно-освітніх. Авторка досліджує зміну моделі світу крізь призму змін староукраїнської (руської) мови та інших мов: від теоцентризму до антропоцентризму; від панславізму до староукраїнської (руської) мови; від мовного універсалізму до українськомовного етнонаціонального самоусвідомлення. Знаково, що староукраїнська (руська) мова, відходячи за надскладних суспільно-політичних обставин ХVIII ст., відкрила шлях для пречарівного дитяти – живої народної української мови.

Сподіваємось, ця праця стане нетиповим соціолінгвістичним уроком самопізнання, самозростання та усвідомлення непереможности нашої мови.