Ніякої фрагментації.: У епоху, заплутану матеріалістичним поділом на "речі", квантова фізика підтверджує об'єднуючу думку. Практики єдності

Однак XX століття знаменує розрив. З появою квантової фізики поняття ізольованого "об'єкта" втрачає свою твердість. У 1927 році Вернер Гейзенберг формулює принцип невизначеності. Нільс Бор стверджує, що спостерігач і спостережуване нерозривно пов'язані між собою. Частинки не просто "знаходяться" в певному місці: вони існують як ймовірності, відносини, поля взаємодії. Реальність не схожа на годинник. Вона більше схожа на хвилю, яка пронизує все.

Ці інтуїції дивно співпадають з деякими філософськими традиціями. У "Дао Де Цзин", що приписується Лао-цзи, всесвіт не є сукупністю частин, а єдиним потоком, Дао. У буддистському вченні ідея "взаємобуття" розчиняє жорсткі межі індивідуума. Навіть на Заході філософи, такі як Спіноза чи Вайтхед, пропонували реляційне бачення, в якому кожна сутність визначається її відношенням до цілого.

Парадокс полягає в тому, що ми все ще живемо в епоху, одержиму фрагментацією. Політика розділена на непримиренні фракції. Наукові дисципліни з трудом комунікують між собою . Суспільство сегментується на культури та закриті групи. Навіть психологія розбиває людину на окремі "функції" та "процеси". У цьому контексті об'єднуюче мислення є не лише інтелектуальною цікавістю: воно виглядає як провокація.

Переосмислення Всесвіту як суцільної тканини може бути не абстрактною розкішшю, а культурною необхідністю. Як написав фізик Девід Бом, учень Ейнштейна: "Фрагментація є головною проблемою людства". Можливо, настав час знову поглянути не тільки на механізми, а й на таємницю руху, що їх об'єднує.

Уявімо, що ми переносимо інтуїцію квантової фізики та унітарних філософій у повсякденне життя. Першим наслідком буде зміна мови. Слова, які ми використовуємо, не є нейтральними: вони визначають те, що ми вважаємо реальним. Якщо ми будемо говорити "система" замість "об'єкт", "відношення" замість "кордон", наше сприйняття зміниться.

У фізиці ця концептуальна революція вже дала надзвичайно потужні інструменти. Лазер, напівпровідник, магнітний резонанс не були б можливими без уявлення про те, що матерія є полем невидимих взаємодій. Так само в біології мережа взаємовідносин між екосистемами ставить під сумнів старий причинно-наслідковий детермінізм: бджола - це не просто "комаха", а життєво важливий вузол у структурі всієї планети.

На соціальному рівні мислення в термінах взаємозв'язку може стати стратегією для подолання глобальних криз. Зміна клімату, пандемії, продовольча безпека не є "чиїмись проблемами": вони належать до єдиної планетарної системи.

Навіть у психології об'єднуючий підхід може переосмислити ключові поняття. Карл Густав Юнг розглядав індивіда як частину колективного несвідомого. Зовсім недавно соціальні нейронауки показали, що людський мозок "запрограмований" на емпатичні зв'язки. Я і інший не є окремими всесвітами: вони поділяють спільну емоційну та когнітивну територію. Відсутність фрагментації не є мрією містиком. Це напрямок руху. Багато розділів книги присвячені наданню корисних порад щодо інтеграції єдності в особисте та соціальне життя.