У монографії висвітлюються філософські, психологічні і філологічні аспекти алегоричного мовлення; теоретико-літературні, міфокритичні і герменевтичні дискурси у вивченні алегорії. Розглядається алегорична образність міфів (алегорії потягів, страхів, двоїстості, страждань), жанровий потенціал алегорії (пропонується концепція алегорії як метажанру), стилетвірні інтенції алегорії, зокрема, доводиться теза про ключову роль алегорії в експресіоністському стилі. В алегоричному розрізі аналізується творчість низки українських письменників (Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, В. Стефаника, О. Турянського, Є. Маланюка, В. Стуса).