Великі українські справи історія доручала вирішувати зазвичай не сановитим за походження, а тим, хто виростав із народної стихії боротьби за виживання нашої нації. Тож не геніальний Микола Гоголь узяв на себе місію створити Біблію українського відродження, а селянський син Тарас Шевченко. І втілювати в життя заповіт Великого Кобзаря через створення власної збройної сили довелося не генералу-українцю, яких вистачало на службі в Російській імперії, а звичайному, як багатьом здавалося, журналісту Симону Петлюрі.

Але то українцям так здавалося, бо російський академік Федір Корш задовго до революційних подій 1917-го пророче заявить, що Петлюра - з породи вождів, і стане він провідником народних мас, коли надійде слушна година. І справді, ідея Самостійної України, яка покликала до державницького чину Петлюру, з його іменем творила і національно-державницьку свідомість, і стихійне бажання йти до остаточної перемоги, до повного тріумфу національних ідеалів.