Пастки свободи слова

Незалежний культурологічний часопис «Ї». Число 59/2009

Фах як фах

Це дуже неспокійне число. Більшість його текстів написана, а частина проговорена і записана, майже надривно, із метафорами, гаслами і слоганами. До багатьох із них заголовки навіть не треба було довго вигадувати – вони самі голосно «лізли» із кожного речення. Навіть те, що сказано із великим почуттям гумору й іронії, має під собою важку, залізобетонну плиту великого професійного досвіду, з якої стирчать шпичаки тривоги. Там, де за плечима колись росли легкі крила, тепер – важкий досвід.

Чим більше патосу чи надриву у текстах, тим спокійнішим, мені видається, повинен бути вступ. Зрештою, це не насильство над собою, і я насправді не відчуваю ані «кінця» української журналістики, ані її «злету». Фах як фах. Не менш, але і не більш відповідальний, ніж инші. Учитель є посередником між дітьми і масивом знань, лікар – між людиною і її здоров'ям, водій – між людиною і точкою А, чи B.