Емансіпантка

Класиків варто перечитувати хоча би для того, щоб злоба дня не закривала перспективу й не позбавляла рятівного вміння розрізняти велике й дрібне, важливе й зникоме. Оповідання та повісті, упорядковані Вірою Агеєвою, доводять, що Марко Вовчок цілком заслуговує звання "зачинательки вітчизняної психологічної прози". Глибина та витонченість аналізу душевних станів її персонажів приваблює та вражає й сьогодні. Так само, як і вміння іронічно деконструювати пафосну романтичну стилістику і риторику піднесеного й пишновеличного. Зважаючи на те, що авторка часто звертається до мотиву сваволі й залежності, насильства, яке виявляється на мікрорівнях, у стосунках між найближчими людьми, її прозу можна назвати також своєрідною студією над самою природою зла, якого не можна уникнути в людських стосунках і досі.