Понад сорок років Португалія перебувала під владою найтривалішої в Європі диктатури, створеної й очолюваної Антоніу де Олівейра Салазаром. Вона проіснувала від 1930-х й аж до 1970-х років, переживши режими Гітлера, Франко та Муссоліні. Салазарові вдалося зберегти нейтралітет Португалії в Другій світовій війні, залишаючись вірним португальсько-англійському альянсові. Натомість він започаткував жорстку систему репресій. За часів його правління було створено мережу пенітенціарних установ на віддалених островах і у середньовічних фортецях, а Лісабон перетворився на місто шпигунів. До кінця життя він керував величезною колоніальною імперією, яка охоплювала країни від Гвінеї до Мозамбіку, від Східного Тимору до Макао, Корпоративний і авторитарний режим був повалений Революцією гвоздик 1974 року, яка повернула Португалію до Європи.

Останні роки правління диктатора пов’язані з вельми фантастичними подіями. Під час сеансу педикюру він впав зі стільця і вдарився головою. Після операції на головному мозку Салазар втратив дієздатність, проте ніхто ніколи не наважувався зізнатися, що його було усунено від влади. Відтак його оточення два роки поспіль імітувало перебування свого правителя на посту. Фікція влади була інсценована засіданнями кабінету міністрів, фальшивими державними візитамиі, насамперед, інформаційною системою, створеною виключно для нього: інтерв’ю на телебаченні та радіо та унікальні спеціально віддруковані одиничні примірники його улюбленої газети із Салазаром на перших шпальтах.

Трагічні та сюрреалістичні перипетії життя цієї людини майстерно виклав глибокий знавець історії, культури й реалій життя Португалії, італійський письменник і журналіст Марко Феррарі.