Мистецтво пригадування

Мовити про нову збірку «Ровер» Василя Махна, народженого у Чорткові, нині нью-йорківця, можна багато і довго, розглядаючи під різними кутами. Вона витікає із попередніх збірок автора. Згадати бодай останні в часі прозову «Котилася торба», поетичні «Зимові листи» та «Я хочу бути джазом і рок-н-ролом. Вибрані вірші про Тернопіль і Нью-Йорк». У «Ровері» коліщата есеїстики та поезії рухають одне одного.

Вони несуть ровер у напрямку, давно характерному для Василя Махна. Читаємо про пограниччя, відгадуємо пригадування та конструювання, віднаходження себе та свого місця, виписування простору. Тут проступає те, про що писав Богдан Рубчак: «Махно ж бо передусім поет місця, поет простору, що різьблений часом, – поет часопростору».

У «Ровері» чи не найвиразніше спостерігається мистецтво пригадування. Виписування простору дитинства, простору зав'язаного на часі, чи навпаки.