POSTТлін, або

ПОСТТЛІН, АБО… : стрибнути у небо якоїсь смиренної миті нестерпно короткого блиску дня. Словесні згустки (антифони, "фольки", фони-анти), бува, супроводжують, кристалізуючись, усе життя віршника – іноді вони спалахують, загусаючи, упродовж дня-ночі; те й інше – присутні у цій книзі. Чи ж це, видається, н е з м и р е н н я з тим, що невблаганно насувається в околи усього живого, – з тлінністю? Або, навпаки, – з м и р е н н я? Отака "мить смиренна"?! Знову ж таки – те, й – інше. Чи ж вдасться "вистрибнути" з цього тліну, і це буде – "посттлін", інакше, стрибок уже і є ним?