Дяо Чун

Поезія, взагалі-то, коментарів не потребує. Поетичні переклади - теж. Навіть із китайської. Але коли йдеться про містифікацію тексту, можливо, дещо потрібно прояснити... Автор, Володимир Дячун, дозволяє собі нечувану розкіш — перебути якийсь час (можливо — еру!) отаким собі китайцем із «яшмовим смутком» у серці десь у галицькому закутку, ба, в галицькому котлі перемішаної крови, аби вжитись у нього аж так, що ти, читачу, інколи, десь у глибинах душі, завагаєшся : а чи ж містифікація це? Чи доводилося тобі, шановний читачу, здибати коли-небудь на вулицях рідного міста справжнісінького китайця, до безтями закоханого в Галичину та її гармонійну (немов китайська мова) говірку? Ні? Отож, знай, такий китаєць насправді існує. Звати його, звичайно, теж цілком по-китайськи — Дяо Чун.