Збірка есеїв, "монтажі", як її називала Дебора Фоґель, постала не тільки з листувань (сьогодні зниклих) із Бруно Шульцом, але і з її власних, оригінальних естетичних теорій. Фоґель захоплювалась конструктивізмом у живописі та модернізмом у літературі, але глибоко в душі залишилась митцем-ліриком. Своїм текстам вона старалась надати рис газетного репортажу, композиції, складеної з окремих швидких знимків, таких, що наче не зазнали відбору. Її герої, навмисно схематичні і схожі на манекенів, гуляють вулицями вигаданого, геометричного міста, яке нагадує то Париж, а то Львів.