Ця книжка особлива, бо до неї ввійшли есеї про війну, які Славенка Дракуліч написала від 1991 року і до наших днів - часу повномасштабної російсько-української війни. Ці тексти викличуть у вас чимало емоцій і змусять задуматися, чому, досягнувши такого велетенського технологічного і наукового поступу, ми не можемо викоренити зі свого життя війну та вбивства.

Есеї Славенки Дракуліч описують серію воєнних ситуацій, побачених із "жаб'ячої" перспективи, тобто з точки зору звичайної людини. Тому героями книжки стають біженці, які намагаються освоїтися в чужій країні, де їм не раді; матері, надломлені очікуванням синів, які, можливо, і не повернуться; зґвалтовані жінки, які відмовляються мовчати; обставини, які перетворюють звичайних людей на жорстоких злочинців; медіа і їхня роль в осмисленні воєнних подій.

Славенка Дракуліч – хорватська журналістка та письменниця, народилася в Рієці.

Вивчала літературу та соціологію у Загребському університеті. Пише книги хорватською й англійською мовами. Живе в Хорватії та Швеції.

Найвідоміші есеїстичні книжки, у яких Славенка Дракуліч описує повсякденне життя за соціалізму, війни в колишній Югославії та Європі, – "Як ми вижили", "Вони б і мухи не скривдили", "Кафе “Європа”", "Балканський експрес", "Кафе “Європа” знову", "Війна всюди однакова".

Літературні твори Славенки Дракуліч – "Голограми страху", "Мармурова шкіра", "Ніби мене нема(є)", "Божественний голод", "Фріда, або Про біль", "Обвинувачена", "Дора та Мінотавр", "Мілева Айнштайн: теорія туги" – присвячені жіночому тілу, недугам і травмам.