Це роман про покоління "світлого смутку і обережної радості" – людей, народжених в 1960-х роках, в очах яких “тепле літо цвіло” і водночас у чиїх грудях "зяяла діра". Дія відбувається у колі сучасних інтелектуалів, яких об'єднують заплутані особисті стосунки, спогади про дитинство та юність у радянському Києві. Друзі здійснюють подорож до місць “хронотопних зламів”, і в Чорнобильській зоні їм вдається позбутися того, що їх давно мордувало.

Оповідь ведеться під супровід ностальгійних "мельодій" 1960-х, до речі, рядки з пісні "На долині туман", дали назву роману.