“Є щось прекрасне й дике у цих неймовірних спорудах. Чи не тому, що ми відчуваємо, як вони вмирають? Їхнє світло гасне, їхні тіла руйнуються. Хоча багато цих вартових ще сповнені рішучості виконувати свою місію ― освітлювати води, та з появою нових технологій морського зв'язку вони стають все менш потрібними. Кораблі вже не потребують їхньої романтичної опіки, адже з'явилися нові орієнтири: орбітальні супутники, GPS-навігація, сонари, радари ― вони змушують нас забути про те, що маяки були домівкою і робочим місцем чоловіків і жінок, чиї імена здебільшого забуті.

З плином часу сигнали кораблям стають все більш автоматизованими. Деякі маяки відмовляються від свого первісного призначення і стають туристичними об'єктами. Ті, яким пощастило найменше, взагалі демонтують. Більшість доглядачів маяків, які є символом пильності й захисту, полишили свою справу. Та навіть якщо спосіб життя доглядачів невдовзі зникне, залишаться їхні історії ― пам'ятники зі слів на згадку про час, коли технічна робота була синонімом героїзму. Адже на маяках, особливо на ізольованих, людина завжди була підвладною волі природи.”