У новелі «Голова ході» розкривається психологія Василя й Павла (батька й сина), що вийшли орати землю, яка не так давно була панською; і розмова між ними, здавалося б, звичайна, буденна: про землю, про боротьбу за неї, а з уст Василя чути навіть слова співчуття робітникам, які «теж лямку тягнуть, як і ми…»
Але читача насторожує і початок твору: «Степ був сизий, мов крило орла». Тут немає світла весняного буяння, що несе хліборобові радість першої зораної борозни. Насторожує те, що батько з сином крутять цигарки з книги про життя Шевченка. Постає питання: хто ж такі ці орачі? Як і з ким вони воювали за землю? Адже й тепер Павло зодягнений у шинель…
Письменник зобразив складність душевних зламів у людини, вказав на причини, які примушували селянина часто діяти проти своєї совісті, свого світогляду, які знецінили моральні критерії, сформовані людством протягом століть.