Завоювання і культури. Людський капітал в історії народів

ПРО КНИЖКУ

Ми звикли думати, що долю народів вирішують вигідне розташування та багатства території - родючі ґрунти й корисні копалини. Томас Совелл доводить інше: справжнє багатство народу живе в головах людей. Це знання, навички й дисципліна, які він називає людським капіталом і вважає головною силою історії, важливішою за будь-які ресурси. А існує цей капітал у культурі - робочому механізмі повсякдення, що формує ставлення до праці, освіти, насильства й життя загалом.

У центрі уваги автора - чотири культурні групи: британці, африканці, слов'яни й корінні народи Західної півкулі, які в різні епохи були і завойовниками, і завойованими. Совелл простежує, як люди, а з ними ремесла, технології та закони, століттями перетікали між народами і цивілізаціями через торгівлю, переселення та війни. І показує, чому вперед виходили ті, хто вбирав чуже й корисне, а відставали ті, хто замикався в ізоляції.

Ця книжка - не спрощена історія про злих завойовників і безвинних жертв, як і не збірка вибачень за колоніалізм. Це холодний і чесний погляд на те, як культура - а не зброя - вирішує, хто підніметься, а хто зостанеться позаду.

ПРО АВТОРА

Томас Совелл - американський економіст, політичний оглядач, соціальний теоретик. Старший науковий співробітник Інституту Гувера при Стенфордському університеті. Виріс у бідній родині в Гарлемі, покинув школу й служив у морській піхоті - а згодом здобув освіту в Гарвардському, Колумбійському та Чиказькому університетах, де його наставником був нобелівський лауреат Мілтон Фрідман. Автор понад 40 книжок. Відзначений Національною гуманітарною медаллю США, Премією Бредлі та Книжковою премією Фрідріха Гаєка від Мангеттенського інституту політичних досліджень. 

КНИЖКИ НА СХОЖУ ТЕМАТИКУ

• "Самознищення Європи: імміграція, ідентичність, іслам", Дуґлас Мюррей, "Наш Формат", 2024 рік

ЦИТАТИ

Свободу слід відрізняти від демократії, з якою її часто плутають. Британський народ мав багато прав, відсутніх у більшій частині Європи й переважній більшості світу, задовго до того, як отримав право голосу, з допомогою якого він міг контролювати уряд. До реформи виборчої системи 1832 року небагато депутатів британського парламенту обиралися народним голосуванням. Однак свобода слова, поділ влади, право на суд присяжних та інші ознаки вільного суспільства існували в Британії впродовж багатьох поколінь до того.

Коли британські загарбники стикнулися з ірокезами на східному узбережжі Північної Америки, британці, вже не кажучи про різні інші народи континентальної Європи, змогли скористатися технологіями, наукою та іншими культурними досягненнями з Китаю, Індії та Єгипту. А от ірокези не могли спиратися на культурні досягнення ацтеків чи інків, які залишилися невідомими для них, хоча знаходилися на такій само відстані, як Китай від Британії. Хоча безпосереднє зіткнення відбувалося між британськими поселенцями та ірокезами, культурні ресурси, які мобілізувала кожна сторона, представляли значно більше культур зі значно більшої кількості суспільств з усього світу. Аж ніяк не йшлося про генетичну чи навіть культурну зверхність самих британців у порівнянні з ірокезами, бо британці аж ніяк не були самі. Вони мали переваги століть культурної дифузії з численних джерел, розкиданих одне від одного на тисячі кілометрів.

Расизм залишив шрами й кривавий слід в історії країн по всьому світу, але Північна Ірландія, Індія і Близький Схід - це сучасні нагадування про тривалу й смертоносну ненависть, у центрі уваги якої була релігія. В історичному плані хрестові походи, погроми, джихади й інквізиція підкреслюють цей момент. Світські релігії та ідеології так само забрали мільйони жертв: від "полів смерті" в Камбоджі й до радянських гулагів. (Раса була головним стійким чинником у деяких завоюваннях, але не може претендувати на монополію як причина негуманного ставлення однієї людини до іншої.)

Матеріальні речі й інтелектуальні й моральні концепції, поширені завдяки завоюванню, не завжди походили від самих народів-завойовників. Значна частина культурних досягнень у математиці, науці, філософії та інших галузях, поширених із арабськими завоюваннями й засвоєних середньовічною європейською цивілізацією, походили від народів, які були не арабами, а персами, індусами та іншими. Той факт, що європейці називали "арабськими" цифри, які насправді виникли серед індусів в Індії, був симптоматичним для цієї ролі завоювання в поширенні культурних особливостей, які походили з інших місць: або від завойованих, як було у випадку так званих арабських цифр, або від незалежних країн в інших частинах світу. Наприклад, ісламські імперії також передали європейцям такі речі, як папір і друкарство з Китаю, про які вони дізналися завдяки ісламським завоюванням в Азії ще до того, як до цієї частини світу проникли європейці.