Дата народження: 24 вересня 1896 р.

Френсіс Скотт Кі Фіцджеральд (24 вересня 1896 — 21 грудня 1940) — видатний американський письменник, сценарист, один із найяскравіших представників «втраченого покоління» та хронікер «епохи джазу». Народився в католицькій родині в місті Сент-Пол (штат Міннесота). Його батьки належали до верхнього середнього класу: мати походила із забезпеченої південної родини, а батько був нащадком ірландського аристократичного роду, проте не мав успіху в бізнесі. Через танення сімейних статків дітям довелося самостійно торувати життєвий шлях. Хист до красного письменства Френсіс виявив рано, написавши перше оповідання у 13 років. У 1913 році після закінчення католицької школи в Нью-Джерсі Фіцджеральд вступив до престижного Принстонського університету. Навчання цікавило його менше, ніж можливість увійти у вище товариство, чого він досягав завдяки активній літературній діяльності в університетському клубі «Трикутник» та виданні «Тигр». У студентські роки його найближчими друзями стали поет Джон Піл Бішоп та критик Едмунд Вілсон, а першим серйозним коханням — багата красуня Жиневра Кінг, чиє одруження з іншим завдало юнакові відчутного удару. Навесні 1917 року із вступом США у Першу світову війну Фіцджеральда призвали до армії. Під час військової підготовки в Алабамі молодий лейтенант зустрів Зельду Сейр, доньку місцевого судді. Попри взаємні почуття, шлюб був неможливим через бідність юнака. Після демобілізації Фіцджеральд переїхав до Нью-Йорка, де доопрацював свій дебютний роман. Опублікована у 1920 році видавництвом «Скрібнерс» під керівництвом редактора Максвелла Перкінса книга «По цей бік раю» (This Side of Paradise) принесла автору миттєве визнання та фінансову стабільність, що дозволило йому нарешті одружитися із Зельдою. Життя подружжя проходило в шаленому ритмі між Нью-Йорком та елітними курортами Європи, що вимагало значних коштів. Фіцджеральд інтенсивно писав новели для популярних видань, зокрема «Сатердей івнінг пост». За життя він створив понад 150 оповідань, серед яких визначними стали «Повернення до Вавилону», «День травня», «Хлопчина-багатій» та «Діамант завбільшки з готель "Рітц"». Також друком вийшли збірки «Спокусниці і філософи» (1920), «Оповіді джазової доби» (1922), «Всі сумні молоді люди» (1926) та другий роман «Прекрасні й приречені» (1921), присвячений темі бездіяльності творчої особистості. Вершиною творчості письменника став роман «Великий Ґетсбі» (1925), який за життя автора не мав великого комерційного успіху, але отримав захоплені відгуки від Едіт Уортон, Гертруди Стайн та Томаса Стернза Еліота. Через образ Джея Ґетсбі автор майстерно дослідив суперечливу природу «американської мрії», де прагнення багатства та щира романтична віра виявляються несумісними. Наступний роман «Ніч лагідна» вийшов у 1935 році, а останній твір «Останній магнат» залишився незавершеним і був опублікований посмертно у 1941 році. Стиль Фіцджеральда вирізняється особливим душевним щемом, прозорістю мови, ліричністю, символізмом та глибоким психологізмом. Попри зовнішній блиск світського життя, у творчості письменника завжди домінувало трагічне світосприйняття та відчуття неминучої катастрофи, що він детально описав у автобіографічному нарисі «Крах» (1936). Фіцджеральд залишив глибокий слід в американській літературі, реформувавши романну форму та зафіксувавши духовні пошуки і розчарування свого покоління.