Гамлет, принц данський

Хоч свіжі в нас ще спогади сумні Про брата смерть, та час нам, друзі, Вже повернутися й до справ земних, Тому сестру та королеву нашу взяли ми за дружину. А ти, небоже, Гамлете, мій сину, Чому ще й досі смутком оповитий? Ні, пане, аж ніяк, я вельми радий. Скинь барви ночі, Гамлете ласкавий, І дружнім оком глянь на короля. Доволі вже, повіки опустивши, Шукать вітця, що обернувсь на прах. Чи вік тобі печаль свою плекати? Удар об землю лихом тим і нас За батька май. І хай весь знає світ, Що ти до трону нашого найближчий. А щодо твого наміру відбути - Ми просимо тебе лишитись тут.