В історії української літератури творчість Максима Рильського є яскравим прикладом політичного насильства над поетичним талантом, коли поетова візія світу у вимушених обставинах розпадається навпіл: на ліричне та ідеологічне сприйняття дійсності. Найкращим підтвердженням такого роздвоєння чи розполовинення простору творчої уяви Максима Рильського може стати структурно-семіотична картографія не лише всіх його текстів, а й назв усіх прижиттєво виданих тридцяти п'яти поетичних збірок.Уже навіть сама кількість поетичних збірок може бути свідченням певної одержимості у пристрасному намаганні поета будь-що дотримуватися у своїй творчій долі принципу компенсації чи симетричного вирівнювання насильної ідеологічної заанґажованості невимушеністю життєствердної сили ліричного слова.
Коментарі
Немає коментарів. Будьте першим, хто залишить коментар!
Щоб залишити коментар, будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь