Це як включити весь зміст, який необхідний дитині в сучасному світі, в освітній простір школи, але не захаращувати дитячий мозок другорядними речами. Треба відсікти все зайве. Це важко, але потрібно.

Це як не видаватися нудними і не плекати ілюзії, що дорослі знають усе.

Це ваша точка відліку на мапі освітньої карти, і ви точно знатимете куди йти і як отримувати задоволення від роботи щодня, бо це – ваші спільні з дітьми ідеї, досягнення і результати. Ви почуєте еволюційний поклик мети школи.

Ви впустите в школу життя за вікном, зробите її світоглядною, яка подарує кожній дитині розуміння освіти як власної життєвої дороги, навчить бути вільною у своїх думках, мріях, стати незвичайною, унікальною, творити, пред'являти себе світу й отримувати радість від справжнього себе.

Це як спробувати організувати дитяче шкільне життя по-іншому. Не лише керуватися нашим уявленням про світ школи, але й враховувати уявлення дітей про своє життя, життя у школі і включати їх у концептуальну карту розвитку школи. Діти – теж є стейкхолдерами освіти, а ще вони часом суворі, але справедливі й доброзичливі критики.

Це як прийняти те, що старих правил більше не існує. Натомість ми маємо право створювати нові. Не триматися за фіксовану освітню карту, а змінити її на сучаснішу. Нехай вона міститиме не лише наші "що" і "як" повинна знати дитина, а також – "що робити" і "як чинити" в тій чи іншій ситуації. Наповніть цю мапу орієнтирами "навіщо" і "в чому моя цінність", тобто тим, що важливо для дитини, її сенсом "бути", її вірою.

Якщо ми ризикнемо в освітньому просторі враховувати дитячі карти уявлень про дійсність, то школа житиме по-іншому – цілком можливо, значно краще, ніж сьогодні.