"Мій Ізмара́гд" - збірка поезій Івана Франка, видана 15 листопада 1898 року у Львові. Збірка морально-етичних приповідок ("Паренетікон") та притч і легенд, написаних за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містилися у давньоруських рукописних збірниках. У цих віршах поет роздумує сенс життя та смерті, про те, що таке віра, любов, краса, приязнь, вдячність, покора, правдива вартість, нерозум, радість і смуток, піст. Збірка відкривається Франковими рефлексіями (цикл "Поклони") на теми ставлення поета до долі рідного краю, власної слави ("Я син народа, що вгору йде, хоч був запертий в льох") та мрій-споминів про жіночий ідеал ("Моїй не моїй", "Спомин"). Цикл містить знамениті Франкові відповіді Ю. Романчукові ("Сідоглавому") та В. Щуратові ("Декадент") на їхні звинувачення в пресі у відсутності в автора "Каменярів" патріотизму чи в наявності занепадницьких настроїв. Завершується збірка циклами-картинами з народного життя, в яких поет змальовує нужденний стан тодішніх галицьких сіл ("По селах") та долю перших емігрантів ("До Бразилії").