Різдвяні повісті. “— Чарлз Дікенс, — по складах прочитала бабуся. За все своє життя вона не прочитала жодної книги. — Гарне ім'я. — Гарне?! — вигукнув я. — Хай йому грець! Це велике ім'я! Проте я був упевнений… Прибулець, йому було близько 60 років, озирнувся і поглянув на мене… — Я гадав, що ви… — Що я… помер? — Чарлз Дікенс розсміявся. — Нічого подібного! Живий-здоровий! І дуже радий зустріти тут читача і шанувальника, і знавця!” — чомусь зринув у пам'яті саме цей епізод із фантастичного оповідання Рея Бредбері “Приятель Ніколаса Ніклбі — мій приятель”. Гадаю, що той Чарлз Дікенс мав на увазі і нас — його відданих читачів, шанувальників і знавців. А нам водночас зостається лише підтвердити, що він, себто справжній Чарлз Дікенс, і дійсно живий-здоровий навіть у третьому тисячолітті. Тому що, за винятком Вільяма Шекспіра, жоден із англійських письменників не здобув такого визнання як у широкого загалу, так і в рафінованих інтелектуалів.