Серафима

Автор цього твору інтелектуал, та ще й мораліст. З першим він нічого не може вдіяти, а з другим – не хоче, бо вважає, що якщо світ загруз у лайні, то його, Ульяненка, завдання – розголосити цей факт. «Ви – тупі, розбещені падлюки, що можуть вбити, зарізати будь-кого! Ви – тварини, які хочуть тільки жерти та злягатися!» – ось які скрижалі він несе людям зі свого творчого Сіону. Цей резонний, але украй неприємний месидж він вкладає у вражаючу художню форму, що нагадує то Джойса, то Достоєвського. Але чесноти його стилю нікого чомусь не тішать. І виникає феномен – одного з найкращих, а може й найкращого нашого письменника ніхто не знає і не читає.

Але сам Ульяненко вважає, що з моральністю усе ніштяк, бо інакше неможливо, і справа саме в надмірній інтелектуальності його творів. З цим він намагається боротися засобами, які по суті є косметичними – енергійним початком і розробкою динамічного сюжету. Тому перші сторінки його роману читаються як тріллер.