Спорт у тіні імперій

Футбольні матчі здаються метафорою справжньої війни, вони аж репаються від смислів та підтекстів. То не німці грали з поляками 1934-го, це фюрер грав із маршалом, Гітлером — із Пілсудським, надлюди із напівлюдьми, арійці зі слов'янами. У фіналі чемпіонату світу того ж року не італійці перемогли збірну Чехословаччини, це Муссоліні переміг Масарика, фашизм переміг демократію. Світ розумів, що ідеалізм і мрія де Кубертена відокремити спорт від політики — це фантазії: чемпіонат світу у Муссоліні у 1934-му і олімпіада у Гітлера у 1936-му не залишали в цьому жодних сумнівів.

Або матч напередодні Другої світової війни між Францією та Угорщиною: гра захисників Версальської мирної угоди із її найбільшими противниками, боротьба задоволеної наддержави з невеликою республікою, яка страждає від фантомного болю після розпаду імперії, який стався не так і давно, поєдинок демократії із авторитаризмом. ФІФА стверджує, що спорт поза політикою.