Летаргійний, але духовно багатий штетл – історичний феномен, що постав уже після Голокосту. В лекції 1945 року про східноевропейську спадщину Ейбрегем Джошуа Гешель описував мешканців штетлів як найдуховніших і найпобожніших юдеїв, істинних великомучеників. Гешель, який сам у штетлі ніколи не жив, зображав свого утопічного єврея як мудреця, хасида, талмудиста. Як і Натан Гановер, який став свідком і літописцем нищення єврейських громад східної Польщі під час повстання Богдана Хмельницького, Гешель хотів надихнути своїх читачів на вивчення Тори, яке вважав ключовою традиційною цінністю знищеного єврейського світу. Його панегірик має чітке етичне й інтелектуальне послання. Проблема тільки в тому, що євреї – і з чорними капелюхами, і без них – вихопили це послання із постголокостного контексту і зробили з нього новий узагальнений образ штетлів.
Коментарі
Немає коментарів. Будьте першим, хто залишить коментар!